Сергій Кривонос: Багато білоруських військових готові відразу здаватися в полон

Про загрозу з Білорусі, про звільнення Херсонщини та інших тимчасово окупованих територій, про те, чому окупантам не вдалось захопити аеропорт “Жуляни” – в інтерв’ю РБК-Україна розповів екс-заступник секретаря РНБО, генерал Сергій Кривонос.

Генерал Сергій Кривонос керував обороною Краматорського аеродрому під час першої фази нападу Росії у 2014 році. Він був одним із тих, хто фактично створював в Україні Сили спеціальних операцій.

З перших днів повномасштабного російського вторгнення Кривонос очолював захист повітряних воріт столиці – аеропорту “Жуляни”, і зараз продовжує боронити нашу державу.

В інтерв’ю РБК-Україна Сергій Кривонос оцінив можливість повторного нападу на північ з боку Білорусі, загрозу наступу на Харків, а також розповів, як ми можемо звільнити свої окуповані території.

– Як ви оцінюєте ймовірність повторного нападу білоруських чи російських військ з території Білорусі в осяжній перспективі?

– Є достатньо велика загроза щодо повторення використання території Білорусі для нападу на Україну. Причому це може бути як напад російських військ, так і включення в цю агресію збройних сил республіки Білорусь.

Росіяни зараз посилено “обробляють” політичне керівництво цієї країни. Плюс, вони досить жорстко контролюють настрої в білоруській армії. Вони там зараз мають практично в кожному підрозділі своїх офіцерів-кураторів, які чітко відслідковують настрої. Також вони проводять додаткову пропаганду, щоби виправдати свої наміри щодо вторгнення на наші землі.

– Чи вірно я розумію, що навряд чи білоруська армія може самостійно наважитися на вторгнення? Тобто вони можуть напасти тільки разом із російськими силами?

– Ми можемо припускати, що на певних напрямках вони можуть і самостійно починати наступ. Я думаю, що безпосередньо на волинському і на рівненському напрямку вони це можуть робити самостійно за рахунок тих підрозділів і частин, які в них є. Але питання полягає в тому, що достатньо велика кількість збройних сил республіки Білорусі не дуже бажають брати участь у цій агресії.

Плюс, вони досить часто раніше їздили відпочивати до нас на Чорне море. Вони мають родичів-українців, їздили до них, бачили реальну ситуацію в Україні і розуміли, що наративи російської пропаганди не відповідають дійсності. Тому, навіть якщо буде наказ про вторгнення, багато білоруських військових готові відразу здаватися в полон. Будемо сподіватися, що в разі найгіршого варіанту серце і розум білорусів візьме гору над бажаннями Путіна та Лукашенка брати участь у цій війні.

– На який термін ми застраховані від того, що такого нападу не буде? Ми можемо говорити про те, що в найближчі два тижні, в найближчий місяць тощо цього вторгнення з Білорусі не буде?

– На війні дуже важко гадати. Завжди розвідник, який доповідає старшому начальнику, каже: “Ймовірним характером дій противника може бути…”. Тобто він двічі прикриває себе від можливої помилки. Ми не маємо інформаційних джерел ані в штабі Путіна, ані в штабі Лукашенка. Тому ми розраховуємо певні дії з тої інформації, яка в нас є.

З 13-14 червня білоруси почали збори зі своїми резервістами. Це умовно можна назвати прихованою мобілізацією. Думаю, що приблизно 26-27 червня вони мусять ухвалити якесь рішення – або продовжувати ці навчання і потім, можливо, буде агресія, або вже розпустити людей. Але орієнтовно через дев’ять днів (розмова відбулася 22 червня, – ред.) планується зустріч Путіна з Лукашенком. Думаю, що в нас якраз є ці 8-9 днів, адже Путін буде намагатися дотиснути Лукашенка.

Можливо, на цю зустріч він також витягне Януковича, щоби створити якийсь псевдопотрійний союз “звільнених” територій України чи нову “республіку”. Думаю, можливі намагання народити якийсь союз на противагу тих союзів, що зараз створюється – Україна, Великобританія, Польща.

Сергій Кривонос: Багато білоруських військових готові відразу здаватися в полон

Генерал Сергій Кривонос (Фото: armyinform.com.ua)

– Що відбувається довкола Харкова? Чи справді окупанти знову готуються наступати на місто? Чи є в них зараз для цього сили?

– Навколо Харкова йдуть бої місцевого значення. Росіяни мають достатньо серйозну перевагу в засобах вогневого ураження і вони їх ефективно використовують. Наше завдання – триматися за свої позиції, намагатися якомога глибше заритися, щоби особовий склад, який ми маємо в окопах, був живий, здоровий і спроможний виконувати подальші завдання.

Насправді, росіяни на певних етапах втратили свій наступальний потенціал. Не повністю – на деяких ділянках вони намагаються накопичити сили. Це стосується Сіверськодонецька (Сєвєродонецька), району Лисичанська. Також можливо, що певні дії будуть і в районі Харкова.

В них є вогнева перевага, перевага в кількості техніки, але з людським потенціалом у них уже починаються проблеми. Це не означає, що в них уже немає людей – російська армія значно більша за своєю чисельністю. Поки що Путін не оголошував загальну мобілізацію, щоби продавити свої бажання знищити Україну як незалежну державу.

Нам потрібно бути готовими до наступальних дій в Луганській області, адже росіяни хочуть закінчити її захоплення і, можливо, також закінчити те оперативне оточення, яке вони намагаються там зробити. Що стосується Харкова, поки що немає такої чіткої інформації, що вони хочуть продовжити наступ на Харків, бо це не маленьке місто. Для наступу їм треба мати величезну кількість ресурсів, а їх у такій кількості в росіян немає. Можливо, вони здатні перекинути якісь значно більші сили на харківський напрямок, але тоді вони мусять десь їх зняти.

Тому наше завдання номер один – зберегти особовий склад. Нагадаю, що зараз в окопах знаходяться ті загартовані, мотивовані громадяни України, які є найбільш безцінним нашим скарбом. Ці люди – це основа майбутнього української нації. Наше завдання – аби максимальна кількість цих людей вижила і щоби вони могли надалі знищувати ворога.

– Чи є в нас зараз шанси втримати Сєвєродонецьк? (підрозділи ВСУ відійшли з міста наприкінці минулого тижня, – ред.)

– Мабуть, це питання було б краще поставити військово-політичному керівництву країни. На мою думку, ми зараз бачимо повторення помилки попередньої влади, коли свого часу Порошенко тримався за Донецький аеропорт, де гинули сотні людей. У тактичному та оперативному плані ніякої користі від того не було. Це був такий політичний пам’ятник, за який намагалися змагатися всі політики.

Зараз у моєму розумінні як військовика триматися за Сєвєродонецьк (Сіверськодонецьк) немає сенсу. Чому? Ті, хто були в тих місцях, чітко розуміють, що Лисичанськ є панівною висотою. Лисичанськ знаходиться значно вище за висотою, ніж Сіверськодонецьк. Уже два тижні поспіль там знищуються найкращі ресурси Збройних сил України, там беруть участь найкращі підрозділи Головного управління розвідки та Сил спеціальних операцій. Це ті хлопці, які дуже цінні. І в майбутньому під час наших контрнаступів та наступів це якраз ті, хто мусить йти попереду всіх наших військ.

Чому вони зараз використовуються як дуже дорога і якісна піхота? Це неправильно, тому що в моєму розумінні це як забивання цвяхів мікроскопом. У кожного з цих хлопців вкладено мільйони доларів. Цих хлопців треба берегти і зберегти на майбутнє, щоби звільнити нашу Україну в повному обсязі.

На мою думку, як військовика, який неодноразово був у тих місцях – немає сенсу. Чому я порівнюю з Донецьким аеропортом? Коли ми його полишили, протягом наступних років, до 2022 року ми чітко контролювали всі підходи до цього аеропорту, не дозволили ворогу його відновити і використовувати. Так само й тут: залишившись на панівних висотах у Лисичанську, ми би повністю контролювали весь Сіверськодонецьк і змогли би зберегти наші ресурси.

– Як ви оцінюєте ризик захоплення всієї Донецької та Луганської областей?

– Ризики є. У росіян ще зараз є спроможності. Вони прощупують нашу оборону і намагаються знайти слабкі місця. Далі вони кидають туди свої зусилля, щоби прорвати нашу оборону, створити оточення певних частин і підрозділів на території Донецької та Луганської областей та вийти на адміністративний кордон цих областей. Це мінімальне завдання, яке вони поставили перед собою.

Загроза така є. Але все буде залежати від нашої спроможності триматися, наносити відповідне вогневе ураження ворогу на тих ділянках, де він нам загрожує. А також – і від спроможності росіян наносити нам вогневе ураження.

Зараз іде вогнева боротьба між двома сторонами. І на жаль, в окремих моментах у нас ще немає такої вогневої переваги через відсутність потрібної кількості вогневих засобів – артилерійських та ракетних, а також боєприпасів до цих засобів.

Нагадаю, що величезну кількість боєприпасів Збройних сил України було знищено просто в повітрі в 2012 і 2013 роках, коли під виглядом утилізації щоденно знищували десятки тисяч боєприпасів. Зараз це нам дається взнаки, бо це були наші стратегічні запаси на ведення будь-якої війни.

Люди, які віддавали такий наказ, не понесли відповідальності. Ми дуже підірвали наші ресурси в плані артилерійських стволів і це була величезна помилка. А, можливо, і не помилка, а диверсія на рівні державного керівництва Збройних сил України на той час.

Схожа ситуація, коли зараз починають шукати, хто ж винен у тому, що ми так бездарно втратили величезну територію на півдні України, чому не були підірвані мости з Криму, чому не були підірвані мости через Дніпро в районі Херсона. Суспільство почало ставити питання.

– Наскільки успішно окупанти просуваються у виконанні завдання зі створення оперативного оточення наших сил у Луганській області? Наскільки я розумію, то вони намагають зімкнути лінію Сіверськ – Попасна.

– Зараз поки йдуть бої місцевого значення. Так, ми втрачаємо населені пункти. Але між тим казати, що це їхній великий успіх – поки що рано.