Ніна Андріївна Острополець – невідомий поет Попільнянщини

Баба Ганна
Сніг спадає на землю лапатий,
Рання сутінь спадає зусиль.
Баба Ганна замкнулась у хаті –
Вечір довгий чекає і ніч.
У тісненькій затишній хатині
Сумно й порожньо бабці самій.
Хоч би слово до кого промовить
Та навколо лиш стіни німі.
Чоловіка давно поховала
Діти кличуть до міста – не йде:
«Підождіть – ще пора не настала,
Не сама ж я тут, серед людей».
Баба Ганна включа телевізор,
Біля грубки лягає зручніш:
«Подивлюся сьогодні допізна –
Може буде коротшою ніч».
На екрані – знайома реклама,
Як позбутися зморщок жінкам,
Як зачіску зробить філігранну,
Які креми потрібні рукам.
Мить – і змінилась картина
На екрані відомий артист.
Заспівав свою пісню-перлину
Глядачам віддаючи свій хист.
Він співав про любов і розлуку,
Про дівочих очей бірюзу.
Підняла баба чорну порепану руку
І витерла мовчки набіглу сльозу.

А весну ти в душі збережи
Дні летять мов сполохані коні,
І немає назад вороття.
Мов гример срібну фарбу на скроні
накладає нам щедро життя.
«Рік за роком, і фарби все більшає»,-
констатуємо з тугою ми.
І, за звичай, стаємо мудрішими
на порозі своєї зими.
І хоч часто життя нам невдачу дарує,
На долю жалітися ти не спіши.
Хай на скронях зима владарює,
А весну ти в душі збережи.

Одинока тополя.
Край села одинока тополя сиротою стоїть серед поля.,
Підставляє вітрам свою крону,
А ті б`ються об неї з розгону.
Де ж в тополі та сила береться,
Щоб не впасти в нерівному герці?
Як не дмуть степові суховії,
А з нею нічого не вдіють.
Наче стержень з металу у стовбурі має
Що сила ніяка її не зламає.
Коли важко тобі в житті доведеться,
Примхлива удача ураз відвернеться,
Коли у біді тебе друзі покинуть,
Коли горе і відчай зігнуть твою спину,
Коли закричиш від безсилля і болю –
Згадай отоді одиноку тополю.
Відшукай у собі отой стержень з металу,
Щоб нікому не дати себе на поталу
.
Ці вірші написала Ніна Андріївна Острополець, яка все життя працювала вчителькою. Доля розпорядилась так, що не склалось особисте життя. Хлопці не обходили увагою молоду вчительку, але вона відмовляла всім сватам через хронічну хворобу – не хотіла бути нікому тягарем. Всю свою нерозтрачену любов Ніна Андріївна сповна віддавала вихованцям. Спочатку працювала в школі села Парипси Попільнянського району Житомирської області. Пізніше перейшла у свою рідну школу – Попільнянську середню школу № 2, де працювала до виходу на пенсію, викладаючи українську мову та літературу. Учні Ніни Андріївни згадують її як надзвичайно добру, теплу і скромну людину. Через вроджену скромність ніхто не знав про її поетичний талант. Свої вірші не записувала, тримала в пам`яті, дарувала сусідам на ювілеї і забрала з собою за межу. На превеликий жаль збереглося лише три вірші.